Уважаемые украинские патриоты! Я чегой-то не понял... Сначала с таким усердием отделялись от СССР-России! А теперь тусуются на nnm.ru! Заведите себе www.nnm.ua, и там тусуйтесь! Или тусуйтесь на каком либо сайте китайских товарищей, например... Видит Бог, не хожу ни на один украинский сайт, и плевать мне, что там пишут о России. А вам все неймется! Комплексы, что-ли, мучают?
Заведите себе www.nnm.ua, и там тусуйтесь! Или тусуйтесь на каком либо сайте китайских товарищей, например... — видишь, твои слова? Это ты не мнение по поводу поста выразил, а ляпнул обижено, как пацан из песочницы, которому лопатки с ведёрком не досталось. Тебя сюда кто-то за я... уши тянул?
Не правильно меня поняли. Чего мне обижаться-то. Пост прочитал. Интересно. Мнения пока не составил, так как не привык верить всему написанному. Привык суммировать и анализировать прочитанное. И вообще, считаю, что в любом споре истина лежит где-то посредине. Удивила реакция читающих. И то что ответов на украинском едва ли не больше чем на русском.
Не правильно меня поняли. Чего мне обижаться-то. Пост прочитал. Интересно. Мнения пока не составил,... — видишь как нехорошо получилось, а человек старался, пост делал, чтобы народ мог мнение составить и высказаться. вот лучше бы мнение по посту высказал. а не чьи-то комплексы исследовал ;)
Тут согласен полностью. Автор молодец. Именно благодаря таким энтузиастам нонейм и является тем, что он есть. Мое, скажем так, недоумение, было вызвано исключительно коментариями к посту.
Зажми в потный кулачёк свой отросточек, и сходи помастурбируй у памятника Бандере, а со взрослыми дядьками в спор не всревай, береги рученьки для пиписки.
Пам'ятники Степану Бандері є у Львові, Тернополі (див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі), Івано-Франківську, Дрогобичі, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стриї, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, місті Мостиська, селах Козівка (Тернопільський район), Вербів[29], Грабівка та Середній Березів.У м. Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.
стенограмма допроса начальника отдела Абвера Берлинского округа полковника Эрвина Штольца (29 мая 1945 года).
«... после окончания войны с Польшей, Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и поэтому по линии Абвера принимаются меры по активизации подрывной деятельности. В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который во время войны был освобожден из тюрьмы, куда он был заключен польскими властями за участие в террористическом акте против руководителей польского правительства. Последний на связи состоял у меня».
стенограмма допроса лейтенанта Зигфрида Мюллера, данные им на следствии 19 сентября 1945 года.
«27 декабря 1944 года я подготовил группу диверсантов для переброски ее в тыл Красной Армии со специальными заданиями. Степан Бандера в моем присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказ об активизации подрывной работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной радиосвязи с абверкомандой-202».
Как следует из воспоминаний Ярослава Стецька, Степан Бандера при посредничестве Рихарда Ярого незадолго до войны тайно встречался с адмиралом Канарисом, руководителем Абвера. В ходе встречи Бандера, по словам Стецько, «очень четко и ясно представил украинские позиции, найдя определённое понимание... у адмирала, который обещал поддержку украинской политической концепции».
За три месяца до нападения на СССР Степан Бандера из членов ОУН создал украинский легион, который позднее войдет в состав полка «Бранденбург-800» и будет называться «Нахтигаль», по-украински «соловейка». Полк выполнял специальные поручения по проведению диверсионных операций в тылу войск СССР.
от что писал об устроенной бандеровцами резне во Львове Саул Фридман в изданной в Нью-Йорке книге «Погромщик». «На протяжении первых трех дней июля 1941 года батальон «Нахтигаль» уничтожил в окрестностях Львова семь тысяч евреев. Евреев – профессоров, юристов, врачей – заставили перед казнью вылизывать все лестницы четырехэтажных зданий и носить мусор во рту от одного здания к другому. Потом, принужденные пройти сквозь строй вояк с желто-блакитными нарукавными повязками, они были заколоты штыками».
Что-то не видно восточных и центральных областей в списке отметившихся долбо%%бов. Да, народ на востоке Украины с говнецом связывать себя не хочет, честь свою бережёт.
Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів — † 15 жовтня 1959, Мюнхен) — український політичний діяч, ідеолог українського національного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б. Герой України (2010)
Родина
Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в Угринові Старому. Походив із Стрия.
Мати, Мирослава Бандера (* 1890, Старий Угринів — † 1921), походила зі старої священицької родини (була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого).
Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери.
Біографія
Дитинство
Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»
З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.
Степан Бандера в Пласті (1923 рік)
У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».
Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.
Молоді роки
В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.
У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.
В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.
Діяльність в ОУН 1932-33
В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.
Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова[2] і Пєрацького[3].
Ув'язнення
В червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і був під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної
кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю.
В першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.
Трагічна доля рідних Степана Бандери
З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.
5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц[4][5].
Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.
Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.
ОУН Бандери
Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшов осередок Бандери, який у лютому 1940 року утворив «Революційний Провід ОУН» й перебрало собі назву ОУН-Р (пізніше — ОУН-Б; ОУН-СД).
Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.
Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.
На початку 1940-х років Степан Бандера був завербований агентом абверу, а ОУН-Б тісно співпрацювало із німцями[6].
Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув[7].
На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.
У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.
В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було,
одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.
1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.
Повоєнні роки
Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:[8].
« Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько. »
Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США[9].
могила С.А.Бандери у м.Мюнхен
Вбивство Провідника
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.
Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.
Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов»[10].
20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф[11] на 43 полі.
Ну, бандерложе, ты и высрался... Кто же такой понос прочитает? Сокращай хотя бы слова. Конспекты знаешь как писать? или овцам вдувал на полоныне — учиться некогда было?
Магнитофон бобинный, ты переводи на человеческий язык всё , что настучал тут. Или ты знатный копипаст.ua. Тут не все понимают некоторых матюков :під'їзді, устранений... первое слово я понял — это что-то связанное с женскими гениталиями, а последнее слово — это переводится как "обкаканый"?
Пахнет, нет, воняет — из выступления секретаря-партработника на заседании обкома партии 50-60-х годов!
Врядли афтар знает, что Бандера он был есером и дважды сидел в тюрьме при поляках за социал-революционные идеи, которые он пропагировал замолоду, что он был ленинцем, пока не прочитал труды Ленина, как надо относиться к украинским крестьянам, (что в последствии и реализовал Сталин), что всю войну он просидел в концлагере (смешно даже звучит его сотрудничество с нацистами!), что в УПА воевало много русских и других национальностей, что УПА действовало не только на западной, но и центральной части Украины, и даже в Краснодаре. Коммунисты всё это замнули и списали типа на оставшихся там нацистов. Да Бабыном Яре лежит немало националистов.
Украинская нацистская политическая партия "Свобода" призвала Ющенко признать воинов ОУН-УПА участниками борьбы за независимость.
Основана партия 13 октября 1991 на Учредительном съезде под названием Социал-националистическая партия Украины "СНПУ". Партия выступает за защиту прав украинцев как коренной нации и «присутствие на Украине исключительно украинской культуры», государственное развитие украинского языка и полную украинизацию, позитивную дискриминацию в пользу украинцев, возвращение графы «национальность» в паспорт, люстрацию, реабилитацию ОУН-УПА.
Уходя Ющенко, решил громко хлопнуть дверью. Так, чтобы штукатурка посыпалась. И все услышали. Особенно там, в Белокаменной. Поддать им перца под хвост! А заодно — несколько оживить драматургию второго тура выборов.
Комментарии
в ній москальська кров
москалів ми били
будем бити знов !!!
Заметил характерную вещь — все минусовальщики сцыкуны. Гадят втихаря, не тявкают, боятся статус гадуна потерять. :)))))))))
Пам'ятники Степану Бандері є у Львові, Тернополі (див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі), Івано-Франківську, Дрогобичі, Теребовлі, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стриї, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, місті Мостиська, селах Козівка (Тернопільський район), Вербів[29], Грабівка та Середній Березів.У м. Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.
Музеї
* Музей Степана Бандери (Дубляни)
* Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
* Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів)
* Музей Степана Бандери (Ягільниця)
* Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
Вулиці
* Вулиця Степана Бандери (Львів)
* Вулиця Степана Бандери (Луцьк) (колишня вул. Суворова)
* Вулиця Степана Бандери (Рівне) (колишня вул. Московська)
* Вулиця Степана Бандери (Коломия)
* Проспект Степана Бандери (Тернопіль)
* Вулиця Степана Бандери (Івано-Франківськ)
* Вулиця Степана Бандери (Червоноград)
* Вулиця Степана Бандери (Дрогобич) (колишня вул. Слюсарська)
* Вулиця Степана Бандери (Стрий)
* Вулиця Степана Бандери (Калуш)
* Вулиця Степана Бандери (Ковель)
* Вулиця Степана Бандери (Володимир-Волинський)
* Вулиця Степана Бандери (Городенка)
та в інших місцевостях (список не повний). Крім того, 2009 рік на Тернопільщині проголошено Роком Степана Бандери.
стенограмма допроса начальника отдела Абвера Берлинского округа полковника Эрвина Штольца (29 мая 1945 года).
«... после окончания войны с Польшей, Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и поэтому по линии Абвера принимаются меры по активизации подрывной деятельности. В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который во время войны был освобожден из тюрьмы, куда он был заключен польскими властями за участие в террористическом акте против руководителей польского правительства. Последний на связи состоял у меня».
стенограмма допроса лейтенанта Зигфрида Мюллера, данные им на следствии 19 сентября 1945 года.
«27 декабря 1944 года я подготовил группу диверсантов для переброски ее в тыл Красной Армии со специальными заданиями. Степан Бандера в моем присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказ об активизации подрывной работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной радиосвязи с абверкомандой-202».
Как следует из воспоминаний Ярослава Стецька, Степан Бандера при посредничестве Рихарда Ярого незадолго до войны тайно встречался с адмиралом Канарисом, руководителем Абвера. В ходе встречи Бандера, по словам Стецько, «очень четко и ясно представил украинские позиции, найдя определённое понимание... у адмирала, который обещал поддержку украинской политической концепции».
За три месяца до нападения на СССР Степан Бандера из членов ОУН создал украинский легион, который позднее войдет в состав полка «Бранденбург-800» и будет называться «Нахтигаль», по-украински «соловейка». Полк выполнял специальные поручения по проведению диверсионных операций в тылу войск СССР.
от что писал об устроенной бандеровцами резне во Львове Саул Фридман в изданной в Нью-Йорке книге «Погромщик». «На протяжении первых трех дней июля 1941 года батальон «Нахтигаль» уничтожил в окрестностях Львова семь тысяч евреев. Евреев – профессоров, юристов, врачей – заставили перед казнью вылизывать все лестницы четырехэтажных зданий и носить мусор во рту от одного здания к другому. Потом, принужденные пройти сквозь строй вояк с желто-блакитными нарукавными повязками, они были заколоты штыками».
Родина
Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в Угринові Старому. Походив із Стрия.
Мати, Мирослава Бандера (* 1890, Старий Угринів — † 1921), походила зі старої священицької родини (була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого).
Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери.
Біографія
Дитинство
Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти першої світової війни чотири рази в 1914—1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. В своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами»
З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.
Степан Бандера в Пласті (1923 рік)
У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».
Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.
Молоді роки
В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.
У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.
В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.
Діяльність в ОУН 1932-33
В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.
Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова[2] і Пєрацького[3].
Ув'язнення
В червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і був під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної
В першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933—1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.
Трагічна доля рідних Степана Бандери
З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.
5 липня 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц[4][5].
Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.
Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.
ОУН Бандери
Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшов осередок Бандери, який у лютому 1940 року утворив «Революційний Провід ОУН» й перебрало собі назву ОУН-Р (пізніше — ОУН-Б; ОУН-СД).
Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.
Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.
На початку 1940-х років Степан Бандера був завербований агентом абверу, а ОУН-Б тісно співпрацювало із німцями[6].
Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників», німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув[7].
На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.
У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній.
В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було,
1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.
Повоєнні роки
Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:[8].
« Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько. »
Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США[9].
могила С.А.Бандери у м.Мюнхен
Вбивство Провідника
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.
Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.
Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов»[10].
20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф[11] на 43 полі.
uncleb, конечно, польский понимает. Рекомендую:
niezalezna.pl
rp.pl
januszwojciechowski.blog.onet.pl
особенно последнее (п.6). Это сказал Януш Войцеховский, польский депутат европарламента, лидер Крестьянской партии Польши.
Нам это надо прочитать? Да ты с ума сошел. Этож скока буков, да еще и непонятных.
Кстати, а как по-украински будет подшипник?
Прикинь, а любой украинец может читать и ПОНИМАТЬ, кроме украинского языка, как минимум русский и белорусский, польский, и другие славянские языки :)
В комментариях — перевод основных пунктов.
Врядли афтар знает, что Бандера он был есером и дважды сидел в тюрьме при поляках за социал-революционные идеи, которые он пропагировал замолоду, что он был ленинцем, пока не прочитал труды Ленина, как надо относиться к украинским крестьянам, (что в последствии и реализовал Сталин), что всю войну он просидел в концлагере (смешно даже звучит его сотрудничество с нацистами!), что в УПА воевало много русских и других национальностей, что УПА действовало не только на западной, но и центральной части Украины, и даже в Краснодаре. Коммунисты всё это замнули и списали типа на оставшихся там нацистов. Да Бабыном Яре лежит немало националистов.
Осиновый кол ему в жопу йух в глотку и в таком виде посадить на постамент — вот это и будет настоящий и правильный памятник бандере.
bbc.co.uk
Основана партия 13 октября 1991 на Учредительном съезде под названием Социал-националистическая партия Украины "СНПУ". Партия выступает за защиту прав украинцев как коренной нации и «присутствие на Украине исключительно украинской культуры», государственное развитие украинского языка и полную украинизацию, позитивную дискриминацию в пользу украинцев, возвращение графы «национальность» в паспорт, люстрацию, реабилитацию ОУН-УПА.