Один із головних міфів щодо "Молодої гвардії" – це міф про партійне керівництво молодіжним підпіллям. Про це, зокрема, йшлося у постанові Луганського обкому Компартії від 10 лютого 1959 року: "Вся організаційна й бойова діяльність "Молодої гвардії" проходила під безпосереднім керівництвом більшовицької підпільної організації Краснодона".
"Насправді цього не було, – розповідає Володимир Семистяга, доцент кафедри історії України Луганського національного університету ім. Т. Шевченка, один із найактивніших дослідників "Молодої гвардії". – Як і не було партійного підпілля. Але, тим не менше, багато людей були нагороджені орденами й медалями за те, чого насправді не робили. Це була сталінська вказівка, згідно з якою, у Краснодоні мало діяти комуністичне підпілля, яке керувало молоддю".
Натомість пану Володимиру за його дослідження закидають, що він буцімто танцює на кістках загиблих героїв. Документи ж віднайдені науковцем і його однодумцями підтверджують одне: створені підпільні обком та райком партії зникли з території Краснодону, яку з дня на день мали зайняти німці, разом із відступаючими частинами Червоної Армії. І, зрештою, опинилися аж в Орджонікідзе, а перший секретар обкому – в Баку. Залишається без відповіді запитання, як партійні боси могли керувати підпіллям на такій відстані, до того ж, на окупованій території? Разом із партійним "підпіллям" зникли й коштовності, гроші, призначені для підпільної боротьби.
Крім того, під час швидкої партійної евакуації, переправляючись через Дон, загубили багато надсекретних документів: списки членів партійно-комсомольського підпілля, залишеного на території області, списки зв'язкових, паролі, явки, чисті бланки партійних квитків та карток, а також списки комуністів та їхні адреси на території області.
Не пожалів Сталін й Фадєєва за відсутність у першій редакції роману "керівної і спрямовуючої сили Комуністичної партії". Письменника різко критикували (незважаючи на високу державну нагороду), навіть особисто Йосиф Віссаріонович: "Мало того, що ви написали безпорадну книгу, ви написали ще ідеологічно шкідливу книгу. Ви зобразили молодогвардійців мало не махновцями. Але хіба могла існувати й ефективно боротися з ворогом на окупованій території організація без партійного керівництва? Судячи з вашої книги – могла".
Уже дуже скоро вийшла друга редакція роману з новими персонажами-комуністами.
Рембо-Кошовий
Другим найпоширенішим міфом про "Молоду гвардію" є міф, буцімто організацію очолював Олег Кошовий.
"Зрозуміло, що саме підпілля організував не Олег Кошовий, – продовжує Володимир Семистяга. – Підпілля справді існувало, а його керівником від початку до кінця був Віктор Йосипович Третякевич. Його ж Фадєєв у своєму романі зобразив під іменем Євгена Стаховича".
Зрештою, ця авторська вигадка позначилася на долі багатьох людей. "Коли з'явився наказ про нагородження молодогвардійців (до речі, це було перше таке масове нагородження у роки війни бойовими орденами підпільної організації. П'ятеро людей було удостоєно звання Героя Радянського Союзу) прізвище Третякевича спочатку було в указі, – розповідає Володимир Федорович, – але після того, як його змалювали на сторінках роману в образі Євгена Стаховича, Третякевича звинуватили в зраді і довгі роки ігнорували. Тільки 13 грудня 1960 року його відзначили орденом Вітчизняної війни І ступеня та визнали організатором і комісаром організації підпільників"...
Комментарии
"Насправді цього не було, – розповідає Володимир Семистяга, доцент кафедри історії України Луганського національного університету ім. Т. Шевченка, один із найактивніших дослідників "Молодої гвардії". – Як і не було партійного підпілля. Але, тим не менше, багато людей були нагороджені орденами й медалями за те, чого насправді не робили. Це була сталінська вказівка, згідно з якою, у Краснодоні мало діяти комуністичне підпілля, яке керувало молоддю".
Натомість пану Володимиру за його дослідження закидають, що він буцімто танцює на кістках загиблих героїв. Документи ж віднайдені науковцем і його однодумцями підтверджують одне: створені підпільні обком та райком партії зникли з території Краснодону, яку з дня на день мали зайняти німці, разом із відступаючими частинами Червоної Армії. І, зрештою, опинилися аж в Орджонікідзе, а перший секретар обкому – в Баку. Залишається без відповіді запитання, як партійні боси могли керувати підпіллям на такій відстані, до того ж, на окупованій території? Разом із партійним "підпіллям" зникли й коштовності, гроші, призначені для підпільної боротьби.
Крім того, під час швидкої партійної евакуації, переправляючись через Дон, загубили багато надсекретних документів: списки членів партійно-комсомольського підпілля, залишеного на території області, списки зв'язкових, паролі, явки, чисті бланки партійних квитків та карток, а також списки комуністів та їхні адреси на території області.
Не пожалів Сталін й Фадєєва за відсутність у першій редакції роману "керівної і спрямовуючої сили Комуністичної партії". Письменника різко критикували (незважаючи на високу державну нагороду), навіть особисто Йосиф Віссаріонович: "Мало того, що ви написали безпорадну книгу, ви написали ще ідеологічно шкідливу книгу. Ви зобразили молодогвардійців мало не махновцями. Але хіба могла існувати й ефективно боротися з ворогом на окупованій території організація без партійного керівництва? Судячи з вашої книги – могла".
Уже дуже скоро вийшла друга редакція роману з новими персонажами-комуністами.
Рембо-Кошовий
Другим найпоширенішим міфом про "Молоду гвардію" є міф, буцімто організацію очолював Олег Кошовий.
"Зрозуміло, що саме підпілля організував не Олег Кошовий, – продовжує Володимир Семистяга. – Підпілля справді існувало, а його керівником від початку до кінця був Віктор Йосипович Третякевич. Його ж Фадєєв у своєму романі зобразив під іменем Євгена Стаховича".
Зрештою, ця авторська вигадка позначилася на долі багатьох людей. "Коли з'явився наказ про нагородження молодогвардійців (до речі, це було перше таке масове нагородження у роки війни бойовими орденами підпільної організації. П'ятеро людей було удостоєно звання Героя Радянського Союзу) прізвище Третякевича спочатку було в указі, – розповідає Володимир Федорович, – але після того, як його змалювали на сторінках роману в образі Євгена Стаховича, Третякевича звинуватили в зраді і довгі роки ігнорували. Тільки 13 грудня 1960 року його відзначили орденом Вітчизняної війни І ступеня та визнали організатором і комісаром організації підпільників"...
Мы смелые, мы крепкие
Мы смелые, мы крепкие,
Мы дети все советские,
Мы солнцем закаленные,
Мы волею все твердые;
Мы голову не клоним вниз,
Мы высоко ее держим,
Мы Лениным всколыханы,
Мы Сталиным воспитаны;
Мы рождены, чтоб побеждать,
Мы будем смело уничтожать,
Мы уничтожим погань всю,
Мы, победив, скажем врагу:
Впредь не лезь, свинья, туда,
Где счастьем полна земля,
Где дети смелые, где дети крепкие,
Где бьют без промаха врага.
15.X.1942 г.