"...У вересні 1941 року конфренія бандерівської ОУН приймає рішення про перехід до опору німецьким окупаційним військам. У травні 1942 року аналогічне рішення приймає і мельниківська ОУН. Уже в червні-липні 1942 року загони мельниківців починають діяти в околицях Луцька, Почаєва, Кременця, Лановців. Свої дії вони координували з загонами «Поліської Січі» (згодом перейменованої в Українську повстанську армію) отамана Тараса Боровця-«Бульби», який діяв від імені й за дорученням еміграційного уряду Української Народної Республіки та президента Андрія Левицького. Представник мельниківців Олег Штуль (майбутній наступник А.Мельника на посаді лідера ОУН) перебував при штабі Боровця.
Влітку 1942 року на Житомирщині й Рівненщині починає формуватися група під кодовою назвою «Озеро», яка до осені переросла в бойові відділи ОУН самостійників-державників (так іменували себе бандерівці). Біля джерел групи стояли Д.Клячківський і В.Стельмащук. Загальне керівництво ОУН (бандерівської) на той час здійснював Микола Лебедь. Офіційно датою створення бандерівських бойових підрозділів вважається 14 жовтня 1942 року — дата дуже умовна, оскільки прив’язана до конкретного свята — Покрови Пресвятої Богородиці, традиційної покровительки українського воїнства.
Переговори між Боровцем і бандерівцями привели до певного компромісу, який через диктаторську логіку бандерівців було порушено: 7 липня 1943 року, як стверджує в мемуарах сам Боровець, бандерівці наказали роззброїти формування Боровця й мельниківців. При цьому частину польових командирів розстріляли. Сам Боровець утік у Варшаву, де його заарештували німці й кинули в концтабір. Відтоді бандерівці почали використовувати назву «Українська повстанська армія». Треба врахувати, що ОУН і УПА — це різні речі. УПА — військова організація, зі своїм статутом, зі своїми тактикою і стратегією, зі своїм командуванням. В УПА було чимало членів інших партій та організацій, а також безпартійних, тож вживання абревіатури ОУН—УПА як чогось монолітного, єдиного — неправомірне..."
Комментарии
"...У вересні 1941 року конфренія бандерівської ОУН приймає рішення про перехід до опору німецьким окупаційним військам. У травні 1942 року аналогічне рішення приймає і мельниківська ОУН. Уже в червні-липні 1942 року загони мельниківців починають діяти в околицях Луцька, Почаєва, Кременця, Лановців. Свої дії вони координували з загонами «Поліської Січі» (згодом перейменованої в Українську повстанську армію) отамана Тараса Боровця-«Бульби», який діяв від імені й за дорученням еміграційного уряду Української Народної Республіки та президента Андрія Левицького. Представник мельниківців Олег Штуль (майбутній наступник А.Мельника на посаді лідера ОУН) перебував при штабі Боровця.
Влітку 1942 року на Житомирщині й Рівненщині починає формуватися група під кодовою назвою «Озеро», яка до осені переросла в бойові відділи ОУН самостійників-державників (так іменували себе бандерівці). Біля джерел групи стояли Д.Клячківський і В.Стельмащук. Загальне керівництво ОУН (бандерівської) на той час здійснював Микола Лебедь. Офіційно датою створення бандерівських бойових підрозділів вважається 14 жовтня 1942 року — дата дуже умовна, оскільки прив’язана до конкретного свята — Покрови Пресвятої Богородиці, традиційної покровительки українського воїнства.
Переговори між Боровцем і бандерівцями привели до певного компромісу, який через диктаторську логіку бандерівців було порушено: 7 липня 1943 року, як стверджує в мемуарах сам Боровець, бандерівці наказали роззброїти формування Боровця й мельниківців. При цьому частину польових командирів розстріляли. Сам Боровець утік у Варшаву, де його заарештували німці й кинули в концтабір. Відтоді бандерівці почали використовувати назву «Українська повстанська армія». Треба врахувати, що ОУН і УПА — це різні речі. УПА — військова організація, зі своїм статутом, зі своїми тактикою і стратегією, зі своїм командуванням. В УПА було чимало членів інших партій та організацій, а також безпартійних, тож вживання абревіатури ОУН—УПА як чогось монолітного, єдиного — неправомірне..."